Урбекс: О-Фурно B

Hauts-Fourneaux B – це покинутий сталеливарний завод у Бельгії, збудований у 1962 році. Ділянка належала компанії Cockerill Sambre і була найбільшим коксохімічним заводом у країні. Завод працював до 2008 року, але потім був закритий через економічну кризу та низький попит на сталь. Доменну піч було перезапущено у 2010 році, але вже через рік Arcelor/Mittal вирішила закрити доменні печі в місті. Попит на сталь все ще був недостатнім, а виробництво перевиробниче. Це стало значним ударом для багатьох працівників. Це також була погана новина для портових робітників Антверпена. Доменну піч HFB було остаточно закрито у 2014 році.

Що саме станеться з HFB, залишається незрозумілим. Вони точно не хочуть зносити його негайно. Хто знає, можливо, це місце зрештою знайде нове призначення. За промисловими зонами в Німеччині пильно стежать. Колишній чавунний завод Фельклінген та вугільна шахта Цехе Цольферайн останніми роками були додані до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Хто знає, можливо, Hauts-Fourneaux B також потрапить до цього списку в майбутньому?

Нарешті! Ми знову вирушаємо. Востаннє ми планували день урбексу у квітні 2019 року, тож минув майже рік. Мені не вистачало передчуття розвідки місць та потенційних входів. Ажіотаж від пригод також повертається. Hauts-Fourneaux B був у нашому списку вже деякий час. Ми проїжджали повз нього кілька років тому, але все ще бачили багато охорони на території. Оскільки нас уже затримали в іншому департаменті, ми не наважилися ризикувати тут. Тим часом ми читали, що територія набагато менш безпечна, тому ми побачили свій шанс.

Трохи піднявшись та пострибавши, ми швидко дістаємося до величезної території Hauts-Fourneaux B. Спочатку ми перевіряємо наявність камер, але не можемо жодної знайти. Ми одразу піднімаємося першими сходами та опиняємося в лабіринті труб та каналів, з кількома сходами, що ведуть вгору. Це та промислова атмосфера, яку я люблю і яку чудово фотографувати.

Доменна піч

Невдовзі ми доходимо до вражаючої доменної печі. У доменних печах залізну руду перетворювали на рідкий чавун шляхом її відновлення. Це означає, що з руд видаляють кисень. Кокс і агломерат – це сировина, яку з бункерів-сховищ доставляють у верхню частину доменної печі та засипають у бункер. Вона потрапляє в поворотний жолоб, який рівномірно розподіляє шихту в доменній печі. У нижній частині доменної печі вдувається гаряче повітря з температурою від 1000 до 1200 градусів Цельсія. Це гаряче повітря реагує з коксом і подрібненим вугіллям, утворюючи газ, який витягує кисень із залізної руди. Тепло також плавить залізну руду. Розплавлена ​​залізна руда накопичується в нижній частині доменної печі та відводиться для транспортування на сталеливарний завод. Гази, що утворюються в доменній печі, використовуються внутрішньо по трубах як паливо та можуть виробляти електроенергію.

Вугілля необхідне для виробництва чавуну, але його не можна використовувати безпосередньо в доменній печі. Вугілля спочатку потрібно перетворити на кокс. Це робиться шляхом нагрівання його в закритій печі до 1250 градусів Цельсія. Після того, як вугілля перетвориться на тліючий кокс, його подають у гасовий вагон, який транспортує кокс до гартової вежі. Тут кокс обприскують водою. Потім кокс потрапляє на коксовий причал, де він може випаруватися. Конвеєрна стрічка транспортує кокс до установки стабілізації коксу, де його подрібнюють та просіюють для використання в доменній печі.

На вершині світу

Оскільки наближалася негода, ми швидко вирішуємо піднятися вище та залізти на одну з веж. Я не боюся висоти, але думка про те, що одна з металевих плит, по яких ми йдемо, може зламатися, нестерпна. Вітер також робить це досить нервовим. Прямо на вершині нам відкривається фантастичний вид на величезний комплекс. Ми знаходимося на висоті приблизно 60 метрів. Здалеку, мабуть, очевидно, що ми на вершині вежі, але ми із задоволенням фотографуємо. Це так круто!

Ми спускаємося, щоб зазирнути всередину покинутих будівель. А їх багато. Ми доходимо, серед іншого, до майстерні та піднімаємося на дах іншої будівлі, де бачимо промислові печі.

У великому заводському цеху ми натрапляємо на старі турбіни та величезне сталеве обладнання. Деяке з них досі упаковане в коробки і тому ніколи не використовувалося. У цьому цеху також знаходиться найбільша диспетчерська на об'єкті. Хоча вона все ще вражає, ця диспетчерська значно пошкоджена. Неймовірно прикро, що деякі люди відчувають потребу знищити все. У сусідній будівлі ми доходимо до конвеєрних стрічок, якими вугілля транспортувалося до установки стабілізації коксу. Гниття в будівлях чітко видно, оскільки перший поверх повністю затоплений водою. Ми оглядаємо ще кілька конвеєрних стрічок і злякані, коли раптом бачимо білий фургон, припаркований за будівлею. На мить нам здається, що нас спіймала охорона, але це виявляється розбитий фургон.

Ми заходимо до головного офісу через відчинене вікно. Виявляється, ми не самі, бо бачимо тінь, що ховається перед нами. Пізніше ми бачимо ще міських дослідників. Завжди цікаво зустрічати інших. Сам головний офіс насправді того не вартий. Кожну кімнату повністю перешукали, а сильна злива показує, що стеля дірява, як решето. Через проливну зливу ми вирішуємо залишитися всередині на деякий час і дослідити різні кімнати.

Коли висохло, ми вже понад 7,5 годин досліджували місцевість. Ми ще не все побачили! Сьогодні минув певний час, і ми повертаємося до машини. Hauts-Fourneaux B – це фантастичне місце для міських досліджень, яке легко досліджувати. На жаль, за останні роки тут було знесено чимало. Тим не менш, це один із найкрутіших промислових комплексів, які ми відвідали досі.

Раніше ми відвідали ще один покинутий завод: SA des Chaudronneries Pierrou.